3. Копенгагенський структуралізм (глосематика)

Однією з найоригінальніших структуральних течій є копенгагенський структуралізм.

Копенгагенський (датський)_струкгуралізм, або глосематика (від грец. glossema, род. відм. glossematos «слово»), -- лінгвістична те-чія структуралізму, яка мала на меті створення універсальної лінг-вістичної теорії; трактує мову як абстрактну структуру й описує її суто формальними способами без звертання до її субстанцій (реа-льного змісту і звучання).

Тривалий час був найвпливовішим і найавторитет-нішим структуральним напрямом. Виник у 1931 р. внаслідок обєднання датських мовознавців у лінгвіс-тичне товариство, так званий Копенгагенський осере-док. Засновником осередку був Луї Єльмслев (1899-- 1965) -- директор Інституту лінгвістики і фонетики при філософському факультеті Копенгагенського уні-верситету. Крім Єльмслева, до осередку входили Вігго Брьондаль (1887--1942), Ганс Ульдалль (1907--1957), Кнут Тогебю (1918--1974), Ганс Сьоренсен (нар. 1911).

Теоретичними джерелами цього напряму було вчен-ня Соссюра і логістична теорія мови Уайтхеда, Рассела та Карнапа. Із теорії Соссюра копенгагенці запозичили ідею про розрізнення мови та мовлення, розуміння мови як системи знаків, положення про те, що мова -- це форма, а не субстанція і в мові нема нічого, крім відмін-ностей (чиста структура відношень), а також про те, що мова повинна розглядатися в самій собі й для себе. Нео-позитивізм (ідеї Уайтхеда, Рассела, Карнапа та ін.) вплинув на розвиток структуралізму взагалі, однак по-слідовне вираження його принципи знайшли саме в гло-сематиці. Навіть Єльмслев визнав, що визначене ним по-няття структури як чистої форми і чистих відношень запозичене в Карнапа: «За Карнапом, кожне наукове твердження повинно бути твердженням про співвідно-шення, які не передбачають опису самих елементів, що входять у співвідношення». Важливою передумовою створення загальної теорії мови як системи обчислень було те, що внаслідок розвитку математичної теорії ви-никло поняття математики як знакової системи, яка конс-труюється відповідно до певних формальних правил.

Програма копенгагенських структуралістів була ви-кладена Брьондалем у першому номері журналу копен-гагенського осередку «Лінгвістичні праці» (1939). Метою лінгвістики, зазначається в праці, є створення загальної (логічної) граматики, в якій мова повинна роз-глядатися в панхронічному аспекті, тобто повинні до-сліджуватися загальнолюдські чинники, що діють на кожній стадії розвитку кожної окремої мови.

Свою лінгвістичну теорію копенгагенські структу-ралісти назвали глосематикою для того, щоб акценту-вати на принциповій відмінності їхньої теорії від тра-диційного мовознавства.

Творцем глосематики вважають Луї Єльмслева -- автора багатьох праць, у яких розвинуто ідеї цієї мово-знавчої течії. Найважливішими з них є «Мова і мовлен-ня» (1942), «Основи лінгвістичної теорії» (1943), «Метод структурного аналізу» (1950), «Пролегомени¹ до теорії мови» (1943). Остання праця найповніше розкриває глосематичну теорію. У ній ідеться не про якусь кон-кретну мову (датську, англійську, німецьку тощо), а про мову загалом як певну систему, тобто даються по-ложення, що повинні підходити до будь-якої мови незалежно від генеалогічної й типологічної класифіка-цій. Іншими словами, Єльмслев робить спробу створи-ти загальну теорію мови.

Лінгвістика, на думку Єльмслева, має досліджувати мову не як механічне поєднання позамовних (фізич-них, фізіологічних, психологічних, логічних, соціологіч-них) явищ, а як самодостатнє ціле, структуру sui generis (своєрідну). Водночас лінгвістична теорія повинна нех-тувати відхиленнями в мовленні і шукати «постійне, яке лежить в основі змін», те, що робить мову мовою, якою б вона не була. Лінгвістична теорія має відповіда-ти трьом вимогам: несуперечливості, простоті й повно-ті (вичерпності).

Точні науки пішли значно вперед порівняно з соці-альними, бо мають справу тільки з відношеннями між речами, з функціями. Такий самий підхід повинен бути й щодо мови. Тому метою глосематики є опрацювання такого методу опису мови («алгебри» мови), «який опе-рував би невизначеними єдностями» і став основою створення дедуктивної теорії мови.

Обєктами дослідження є тексти. Необхідно створи-ти процедурний метод, за допомогою якого можна було б описати не тільки якісь конкретні датські тексти, а й усі тексти, навіть уявні. «Користуючись інструментом лінгвістичної теорії, -- зауважує Єльмслев, -- ми може-мо вилучити з вибірки текстів запас знань, який знову можна використати на інших текстах. Ці знання сто-суються не тільки і не стільки процесів або текстів, із яких вони вилучені, а системи, або мови, на основі якої побудовані всі тексти певної природи і з допомогою якої ми можемо побудувати нові тексти». Однак інду-ктивний аналіз даних проводиться лише на початково-му етапі, далі -- вже дедуктивний.

Лінгвістична термінологія Єльмслева не має нічого спільного з традиційною лінгвістичною термінологією (немає таких термінів, як родовий, давальний і т. д. від-мінки, керування, прилягання тощо; немає специфічних термінів для фонетики, морфології, синтаксису). Він уводить загальні, універсальні терміни, що ґрунтуються на відношеннях між мовними елементами, тому їх мо-жна застосувати і до фонем, і до морфем, і до слів, і до речень: 1) взаємозалежності, за яких один член передба-чає існування іншого і навпаки, називаються інтердепенденціями (англ. interdependence «взаємозалежність»); 2) однобічні залежності, за яких один член пе-редбачає існування іншого, але не навпаки, називаються детермінаціями (англ. determination «визначення»); 3) вільніші залежності, в яких обидва члени є сумісни-ми, але жоден із них не передбачає існування іншого, називаються констеляціями (англ. constelation «сузі-ря»). Елементи залежностей Єльмслев називає обєк-тами, а сам аналіз -- діленням. Аналіз тексту полягає в поетапному членуванні. Обєкт, що аналізується, -- це клас, інші обєкти, які встановлено наступним чле-нуванням, -- сегменти класу, а обєкти третього члену-вання -- сегменти сегментів. Класи у мовленні -- лан-цюжки, а сегменти цих класів -- частини ланцюжків. Класи в системі -- парадигми, а сегменти класів у сис-темі -- члени парадигми. Таку процедуру в цілому Єльм-слев називає дедукцією. Єльмслев, намагаючись пере-творити лінгвістику на точну науку, бере за основу методики досліджень метод дедукції, який притаман-ний математичним наукам. Індукція, яка не допускає формулювання загальних понять, за його переконан-ням, не може забезпечити несуперечливий і простий опис. Як образно висловився автор «Пролегоменів», індукція «звичайно є ближчою до поезії, ніж до чистої науки».

Мета аналізу не просто у членуванні мови на все менші одиниці, а у встановленні взаємозалежностей між ними і в обєднанні їх у класи, що мають спільні функції. Єльмслев один із перших спробував система-тизувати наявні в мові функції, використовуючи понят-тя константи і змінної.

Він услід за Соссюром розглядає мову як знакову систему. Специфіка мови як знакової системи в тому, що в неї «можуть бути переведені всі інші семіотики». Усі знаки мови, кількість яких необмежена, склада-ються з незнаків, тобто фонем, кількість яких обмеже-на. Такі незнаки вчений називає фігурами.

Аналіз знаків Єльмслев проводить у плані вира-ження і плані змісту (це його терміни, які згодом поширилися в лінгвістиці). Однак зміст і виражен-ня вжиті ним не в традиційному значенні (не як зна-чення і форма, субстанція і форма). І у плані змісту, і у плані вираження він виділяє субстанцію та форму. Субстанцією змісту є мовна інтерпретація відобра-женого в мозку людини зовнішнього світу, а формою змісту є спосіб упорядкування і комбінації ідей, тобто система моделей, яка представляє систему значен-нєвостей (цінностей). Субстанція змісту є однією й тією самою для всіх мов, а форма змісту в кожній мові своя, власна і неповторна. Визначальною для Єльмслева є фор-ма. Мову потрібно вивчати як форму. Субстанція, куди входять, наприклад, фонетика й семантика, -- нелінгвістичний предмет, вивчати який повинні інші спеціаль-ні (нелінгвістичні) науки, такі, як фізика, психологія тощо. У статті «Метод структурного аналізу в лінгвіс-тиці» Єльмслев писав: «Будь-який звук може бути за-мінений іншим звуком або буквою, або умовленим си-гналом, система ж залишається тією самою».

Вивчення форми змісту Єльмслев називає плерематикою (грец. pleres «повний»), а відповідні одиниці -- плеремами; вивчення форми вираження називає кенематикою, а відповідні одиниці -- кенемами (не фонемами). План вираження і план змісту мовних одиниць і уявлення датського вченого про предмет мовознавства (глосематики) можна зобразити такою схемою:

Для мовознавства, стверджує Єльмслев, надзвичайно важливо зафіксувати відношення між досліджувани-ми одиницями. Для цього потрібно мати «метод, який дає змогу в певних умовах звести дві сутності до одні-єї» або «ототожнити дві сутності», тобто визначити ва-ріанти й інваріанти. Таким методом він вважає кому-тацію -- операцію, що полягає в заміні одного елемен-та іншим. Якщо заміна якогось елемента одного плану іншим елементом того самого плану зумовлює зміну в протилежному плані мови, то ці два елементи є само-стійними елементами системи, інваріантами. Якщо ж такої зміни немає, то це є варіанти одного інваріанта. Поняття інваріантів і варіантів дозволяє ототожнювати елементи, зводити їх до обмеженої кількості найпрості-ших елементів.

Усе наведене вище -- тільки найголовніші ідеї глосе-матики. У 40--60-ті роки це відгалуження структуралізму стало широко відомим у всьому світі, однак його оцін-ка була неоднозначною -- від різко негативної до пози-тивної. Наприклад, французький мовознавець А. Мартіне порівняв глосематику з «баштою зі слонової кості».

Позитивним у копенгагенському структуралізмі було прагнення опрацювати точний метод аналізу, який спирається на дані математичної логіки. Глосематики розширили поняттєвий апарат мовознавства, запропону-вали цінні методологічні принципи. Науковці вважають, що глосематика може бути корисною для створення формальних універсальних мов (мов-посередників) для машинного перекладу і для створення типологічної кла-сифікації мов.

В історію науки глосематика ввійшла як спроба гра-нично абстрагованого від будь-якої конкретики підхо-ду до мови. Будучи загальною дедуктивною теорією мови, вона стала однією з перших спроб поєднання лінгвістики з формальною логікою і тим вплинула на вдосконалення методів дослідження мови. Такі глосематичні терміни, як схема, комутація, детермінація, ко-реляція, реляція, план вираження, план змісту, конкрет-ні типи функцій та ін., увійшли в лінгвістику.

Недоліком глосематики є значне звуження і збіднен-ня обєкта дослідження, відірваність мови від людини, суспільства, культури, історії, а також перебільшення ро-лі відношень за рахунок елементів, що співвідносяться.

На основі глосематики не можна досліджувати реа-льні мови і не можна зводити мовознавство до побу-дови схем, як це роблять глосематики. Як зауважує В. М. Алпатов, «колись впливова глосематика нині ста-ла історією» [Алпатов 1998: 176].