Вступ

Іменник це самостійна частина мови, що означає предметність, відповідає на питання хто? (до істот) і що? (до неістот), виконує синтаксичну функцію як головних членів речення (підмет, присудок), так і другорядних (додаток, означення, обставина).

Грамотне вживання іменників у діловому мовленні та при складанні документів надзвичайно важливе для успішного фахівця, адже правильне мовлення є частиною його професійного іміджу та елементом, котрий прямо впливає на відношення до нього партнерів та клієнтів.

Для працівників ДПтС України правильне мовлення запорука правильного порозуміння з колегами, засудженими та іншими субєктами кримінально-виконавчих правовідносин, що є складовою вже більш важливої системи системи виконання покарань. Тому, вивчення та подальше застосування на практиці основ дуже важливе та необхідне сьогодні не тільки філологам, менеджерам, адвокатам,брокерам, наприклад, а і нам працівникам ДПтС України.

1. Особливості вживання іменників у професійному мовленні

Основні ознаки офіційно-ділового стилю, як стислість чіткість, висока стандартизація вислову, сувора регламентація тексту, залежить від правильного вибору граматичної форми слова, зокрема іменників.

Cлова-назви осіб, предметів, понять, як відомо, переважають у ділових паперах. Тому увага до граматичних категорій іменників повинна бути особливо пильною Слід запамятати і правильно використовувати форми давального відмінка однини іменників чоловічого роду, які можуть мати паралельні закінчення -ові (-еві, -сві) та -у (-ю). У діловому стилі перевага надається закінченням -у (-ю): документу, ректору, менеджеру (хоча форма документові, ректорові, менеджерові не є порушенням морфологічної норми), оскільки закінчення -ові, -еві, -сві найчастіше вживаються в розмовній мові, у художній літературі, особливо в іменниках назвах людей і тварин. При нанизуванні однакових відмінкових форм допустима варіантність закінчень у іменників: директорові Сименку Богданові Григоровичу. Щоб уникнути двозначності в тексті документа при використанні збірних та абстрактних іменників, які мають однакові закінчення в родовому та давальному відмінку закінчення -ові, -еві, -сві: допомога заводу (коли допомагає завод) і допомога заводові (коли допомагають заводу)1.

Двозначності при використанні в одному документі іменників жіночого роду родового і давального відмінків можна уникнути такою побудовою речення, при якій відмінкова форма набуває однозначності: контроль бухгалтерії - бухгалтерію контролюють.

Паралельні закінчення родового відмінка іменників -а, -я та -у, -ю, як правило, повязуються із розрізненням смислових відтінків: акта (документ) акту (дія), апарата (прилад) апарату (установа), блока (частина споруди, машини) блоку (обєднання держав), елемента (конкретне) елементу (абстрактне), рахунка (документ) рахунку (дія), терміна (слово) терміну (строк).

Узагальнимо вживання закінчень -а (-я), -у (-ю) у родовому відмінку однини іменників чоловічого роду. При звертанні до особи вживається кличний відмінок (Григорію, колего). В усному мовленні перевага, як правило, віддається кличному відмінку. Цей відмінок надає звертанню теплоти, ласкавості. У випадках спілкування людей, не повязаних ні родинними стосунками, ні близькими відносинами, кличний відмінок також вживається.Іменники-звертання, вжиті в кличному відмінку, сприймаються як вираз поваги. В офіційному листуванні також прийнято вживати форму кличного відмінка: Шановний Вікторе Васильовичу, Шановний Леоніде Васильовичу.При звертанні до старшої за віком або офіційної особи її імя та по батькові вживається й у формі називного відмінка (Наталія Володимирівна), і в кличному відмінку (Наталіє Володимирівно). Перша з форм несе відтінок офіційності, друга - ознаку приязні. Але в обох випадках треба вживати офіційно визнану форму імені. Суперечать загальноприйнятій нормі такі поєднання Лідо Іванівна чи Лідо Іванівно, Кость Михайлович чи Костю Михайловичу. Треба: Лідія Іванівна чи Лідіє Іванівно, Костянтин Михайлович чи Костянтине Михайловичу.

Іменники І відміни твердої групи мають у кличному відмінку закінчення -о (Ганно, весно), а мякої та мішаної -е (-с) (земле, Софіє). У пестливих назвах вживаються закінчення -у (-ю) (бабусю, дідусю).

Іменники ІІ відміни у кличному відмінку мають закінчення -у (-ю), -е (-с) (Сергію, друже, краю, юначе), а в ІІІ -е (радосте, мудросте)2, с. 612.

Найтиповішим порушенням морфологічної норми в офіційно-ділових текстах є заміна множинних іменників такими, що вживаються тільки в однині. Порівняйте: Партію дитячих костюмів було надіслано до магазину Вибракувано дитячого костюма в кількості 15 штук.

Слід памятати також, що абстрактні іменники не мають форми множини (рух поїздів), заміна їх множинними формами можлива лише у професійних жаргонах (рухи поїздів відбуваються поза графіком).

Речовинні іменники (нафта, вода) вживаються у множині і в офіційно-діловому стилі, коли позначають вид, сорт, тип речовини (мінеральні солі, машинні масла та ін.). іменник діловий мовлення закінчення

При використанні назв осіб за професією, посадою, званням та ін., що утворюють паралельні форми жіночого та чоловічого роду (працівник працівниці, студент студентка) в офіційно-діловому стилі слід орієнтуватися на такі правила:

1. Офіційними назвами посад, професій, звань є іменники чоловічого роду: директор, дипломат, професор; у діловій мові вони вживаються незалежно від статі особи.

2. Офіційного характеру набуває текст документа, якщо з іменником, що позначає посаду узгоджуються залежні від нього слова (головний механік дозволив). Проте якщо в документі зазначене прізвище жінки, яка обіймає названу посаду, то підпорядковані дієслова узгоджуються з прізвищем жінки (професор, Ружницька блискуче виступила на симпозіумі). Не можна: наша директор дозволила, професор доповідала.

3. Найменування жіночого роду вживаються в текстах, якщо не можуть бути виражені іншими засобами (виступ відомої співачки).

4. Не вживаються в офіційно-ділових документах утворені від іменників чоловічого роду форми жіночого роду за допомогою суфіксів -ш (а), -их (а), -к (а) (касирка, інженериха, професорша (професорка)) на позначення посад, звань, професій. Вони передають інше значення: називають дружин чоловіків, що мають певну професію, звання або обіймають відповідну посаду.

5. У ділових паперах назви осіб за місцем проживання, роботи передаються тільки складеними найменуваннями: мешканці міста, заводські робітники. Варіанти сільчани, заводчани є розмовними3, с. 65.